Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного. Останніми
роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний
булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років,
однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися
2005 р.
Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка,
задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація,
цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого
ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої
дитини або інших дітей.
Мотивацією до булінгу стають заздрість,
помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба
за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника,
самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.
Учні нашої школи вирішили долучитися до акції "Протидія булінгу в школах", щоб разом допомогти знайти шляхи вирішення цієї проблеми.
Як реагувати на цькування
Молодші
школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і
батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці,
особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та
психічному здоров'ю.
Старші
діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими
ситуаціями. Психологами було розроблено кілька порад для них.
Як впоратися з ситуацією самостійно
- Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
- Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
- Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
- Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
- Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.
Що можуть зробити батьки
Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.
Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:
- Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
- Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
- Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
- Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).
- Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).
- Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).
Не
залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно,
зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності
владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і
зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе
особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного
середовища для кожної дитини.
Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.
Що можуть зробити вчителі
У
школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте
впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва
школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських
організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:
- Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.
- Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
- Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
- Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
- Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
- Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
- Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
- Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
- Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
- Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.
Використані матеріали сайтів Вчимося жити разом та Освіта.ua
